ВІРТУОЗИ 45. Симфонія Незламності

У програмі представлені 4 концерти для фортепіано та оркестру, що звучать в калейдоскопі стилів ХХ століття – від додекафонії до джазу. Це буде вечір відкриттів забутих імен, які в часи радянського гніту писали нову музику, що не вміщалась в рамки «соцреалізму», а залізна завіса формалізму всіляко намагалась придушити цікавість до західної музики та новітніх композиторських технік письма.

Постать Петра Соловкіна є яскравим прикладом трагічної долі митця того часу. Надзвичайно талановитий, він, як стверджують сучасники, створив багато різножанрових творів. Як учасник «Київського авангарду», де спілкувався з Сильвестровим, Грабовським, Блажковим, зазнавав цькувань з боку радянських соцреалістів та влади. Можливо, саме цей гнітючий тиск спричинив трагічний кінець композитора – в 32 роки він скоїв самогубство. Весь архів творів Соловкіна було знищено, дивом збереглось два твори – Соната для фортепіано та «Триптих» для сопрано та фортепіано. А в 2024 році сталось ще одне диво: в архівах Київської консерваторії Роман Рєпка – піаніст та дослідник творчості забутих українських композиторів, віднайшов неушкоджену партитуру дипломної роботи Соловкіна – Концерт, котрим митець завершував своє навчання на композиторському відділі.

За словами Рєпки, цей Концерт можна вважати зрілим твором Соловкіна, адже в ньому проявляється яскравий авторський стиль, цілісність вираження та гармонійність попри стилістичний калейдоскоп – від реґтайму до атональності. «Музика, що захоплює слухача та не відпускає». Таємницею залишається концепція твору самим автором, тож Концерт потребує особистого підходу та креативності від виконавців. Рєпка припускає, що Концерт є «передбаченням трагічної долі композитора. Музика обривається на злеті, так само як і доля Соловкіна».

У свою чергу, ровесник Соловкіна Ян Фрейдлін, що цьогоріч святкуватиме 82-річчя, в 1980 році пише Концертне капричіо також для фортепіано та оркестру. Сліпучо-яскравий та свіжий твір, що наче грається зі слухачем зміною форми, ритму та настрою.

Ще через 10 років Микола Полоз, запальний учень Лятошинського, створює Концертіно, що у своїй структурі нагадує барокові цикли – прелюдію та фугу. Та звучить він зовсім не по-бахівськи, адже Прелюдія – мелодійна та ніжна – поєднує в собі романтизм у висловлюванні, бароко в ритмі та джаз в темпераменті. Плавний перехід до фуги і Полоз майстерно жонглює стилями – він зберігає будову барокової фуги, де по черзі звучать три голоси, вплітає джазові ритми та елементи свінгу та імпровізації, що звучать органічно та неймовірно оригінально.

Тож якщо ви задавали собі питання: а як же звучить український авангард? чи бажаєте здобути новий звуковий досвід, то цей концерт саме для вас.