«Забуті шедеври»

Є концерти, після яких виходиш із зали з відчуттям, ніби тобі щойно повернули щось важливе — знайоме, але призабуте. «Забуті шедеври» саме про це: про музику, якій не потрібні гучні етикетки й «хітовість», аби бути необхідною. У цій програмі немає випадкових сторінок — кожен твір відкриває інший тип пам’яті: інтелектуальну, емоційну, тілесну; ту, що живе в тембрі й паузі.

Соната Франсіса Пуленка для віолончелі та фортепіано — музика, в якій французька вишуканість завжди межує з оголеним нервом. Вона може бути іронічною, майже розмовною, а за мить — раптово щемкою, такою, що «болить красиво». Три мадригали Богуслава Мартіну для скрипки й альта — витончена гра світла: два голоси переплітаються, сперечаються, підхоплюють інтонації одне одного, і в цій прозорій фактурі особливо виразно чутно майстерність ансамблю. А Andante cantabile з фортепіанного квартету Роберта Шумана — той рідкісний тип ліризму, який не позує: він просто дихає. Це музика внутрішнього мовлення, де співучість народжується не з «красивого звуку», а з довіри між музикантами.

Виконавці

Марко Комонько (скрипка)  
Скрипаль із великою біографією, але — що важливіше — з відчуттям стилю й сцени, яке не підмінюється ефектами. Марко Комонько виступав як соліст із провідними оркестрами України, гастролював у Європі, Південній Америці, Кореї та Японії, навчався у Москві, Лондоні, Мюнхені та Кельні (серед наставників — Віктор Третьяков). Працював у Сеульській філармонії, був головним скрипалем Королівської шведської опери, а згодом — концертмейстером Ukrainian Freedom Orchestra. Його гра — поєднання дисципліни великої школи та свободи камерного музикування: коли фраза звучить як думка, а не як «прийом».

Устим Жук (альт)  
Альт у камерній музиці — не «середина», а нервова система ансамблю: голос, який склеює гармонію й тримає драматургію. Устим Жук — музикант саме такого типу: уважний до фактури, ритмічно точний, із виразним тембровим мисленням. Він навчався у Львові (клас Д. Комонька; згодом — у проф. Д. Комонька в ЛНМА ім. М. Лисенка), працював концертмейстером у низці оркестрів та камерних проєктів, гастролював у багатьох країнах Європи й світу, співпрацював із відомими виконавцями, є лауреатом численних конкурсів. У музиці Мартіну його партія стає рівноправним співрозмовником скрипки — не тінню, а характером.

Оксана Литвиненко (віолончель)  
Віолончель у Пуленка — інструмент-оповідач: то майже людський голос, то пружна ритмічна енергія, то тепла кантилена, яка «тримає» простір. Оксана Литвиненко — віолончелістка львівської школи, випускниця ЛССМШ-інтернату ім. С. Крушельницької та ЛНМА ім. М. Лисенка (клас проф. Ю. Ланюка), продовжила навчання в асистентурі-стажуванні. Вона — лауреатка конкурсів «XXI Century Art» та Всеукраїнського конкурсу віолончелістів, виступала як солістка з оркестром і в камерних програмах. Її манера — поєднання співучості й внутрішньої зібраності, без якої Пуленк не відкривається.

Олена Аливаєва (фортепіано)  
Фортепіано в цій програмі — не «супровід», а архітектор: воно задає перспективу, дихає разом зі струнними, підсвічує гармонії, інколи — провокує. Олена Аливаєва — піаністка з великим концертмейстерським досвідом, безцінним для камерної музики: це вміння чути наперед, реагувати миттєво, не ламати чужий жест, а підсилювати його. Вона навчалася у Львові (школа-інтернат ім. С. Крушельницької, ЛНМА ім. М. Лисенка, аспірантура), з 2010 року працює концертмейстером кафедри скрипки ЛНМА, виступала з оркестрами у Львові та Швейцарії, гастролювала в Україні, Польщі, Швейцарії; лауреатка й володарка відзнак міжнародних конкурсів. У Шумана її партія — не фон, а пульс і повітря ансамблю.

«Забуті шедеври» — вечір, де камерність означає не «менше», а «ближче»: коли кожен штрих і кожна пауза стають змістом, а музика знову набуває своєї первісної сили — говорити напряму.