Сон під час тривоги

Виконавець:

• Максим Сасько, фортепіано

Програма:

• Олів’є Мессіан. Погляд № 19 «Я сплю, але моє серце все бачить» з циклу «Двадцять поглядів на немовля Ісуса»
• Роберт Шуман. Велика соната (Grosse Sonate) тв. 11 фа-дієз мінор
  • Un poco Adagio – Allegro Vivace
  • Aria
  • Scherzo e Intermezzo (Allergrissimo – Lento – Tempo I)
  • Finale. Allegro un poco maestoso
• Валентин Бібік. 39 Варіацій для фортепіано на тему «Dies Irae», тв. 97
• Йоганнес Брамс. Інтермецо мі-бемоль мажор з циклу Трьох Інтермецо, тв. 117 № 1

Програма об’єднує твори, у яких внутрішній світ людини постає у граничних емоційних станах — між любов’ю і страхом, спокоєм і катастрофою, сном і передчуттям руйнування. Максим Сасько майстерно розкриває погляд кожного з іменитих композиторів на піднесені й земні переживання.

Цикл відкриває дев’ятнадцятий номер із «Двадцяти поглядів на немовля Ісуса» Олів’є Мессіана — одна з найліричніших сторінок циклу, яку сам композитор називав «поемою любові» та «діалогом містичної любові». Центральним образом твору є сплячий Ісус, який «любить нас навіть уві сні та дарує нам забуття», згідно з епіграфом (Поема любові, діалог містичної любові. Тиша відіграє тут велику роль. Це не усміхається ангельське крило, — це Ісус, що спить, любить нас у Своїй Неділі (в день Воскресіння) й дарує нам забуття…). На відміну від багатьох інших частин циклу, музика починається і завершується прозорим консонансом, а крізь складні гармонічні нашарування постійно проступає майже мажорна мелодична ясність. Завершення звучить просвітлено — це момент тиші й внутрішнього заспокоєння.

Інший вимір внутрішньої драми відкриває Велика соната Роберта Шумана, присвячена Кларі Шуман. Написана в період глибоких особистих потрясінь композитора, вона стала одним із найнапруженіших висловлювань у романтичному фортепіанному репертуарі. Постійне відчуття тривоги, емоційне загострення, нервова імпульсивність і майже болісна експресія формують її музичний простір. Символічною є й посвята першого видання — «Кларі від Флорестана та Евзебія»: двох alter ego Шумана, що уособлювали його внутрішню роздвоєність між пристрастю та споглядальністю. Соната постає як «крик серця», у якому любов і страждання виявляються нероздільними.

Особливе місце у програмі займають «Варіації на тему Dies Irae» Валентина Бібіка, написані 1993 року та присвячені доньці композитора Вікторії. В основі циклу — не повний григоріанський хорал Dies Irae, а лише його перші сім нот, що надає темі особливої знакової невизначеності. Тут апокаліптичний мотив перестає бути лише символом Страшного суду й перетворюється на образ історичної та екзистенційної катастрофи. Музика Бібіка розгортається як безперервне руйнування внутрішньої опори, де трагізм постає чи не єдиною формою існування. Водночас у фінальних варіаціях виникають поодинокі консонантні співзвуччя — крихкі знаки світла серед загальної темряви. Деякі дослідники, зокрема Оксана Данилова, вбачають у циклі інтонації колискової, і ця прихована м’якість справді час від часу проступає крізь драматичну фактуру твору.

Завершує програму Перше інтермеццо тв. 117 Йоганнеса Брамса — одна з найінтимніших і найвідоміших сторінок його пізньої творчості. Сам композитор називав три інтермецо цього опусу «колисковими моїх страждань». Епіграфом до першого твору стали рядки зі старовинної шотландської балади «Плач Леді Анни Ботвелл»:

«Спи лагідно, моя дитино, спи тихо й прекрасно!
Мені так боляче бачити твої сльози».

Після масштабних духовних і психологічних напружень попередніх творів музика Брамса звучить як останній тихий жест — спроба примирення, співчуття й людського тепла.