TOP TALENT. Українською

Виконавці

• Маргарита Почебут, скрипка
• Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії
• Юрій Літун, диригент

 

Програма

• Ян Сібеліус. Концерт для скрипки з оркестром ре мінор, тв. 47
• Йоганнес Брамс. Симфонія № 2 ре мажор, тв. 73

 

 

Два твори, між якими — ціла прірва настрою. Перший холодний і відкритий, як фінське небо; другий теплий зовні і неспокійний усередині. Сібеліус і Брамс рідко звучать в одній програмі — і тим цікавіше чути їх поруч.

Сібеліус мріяв стати скрипалем-віртуозом, але зрозумів це надто пізно. Поза тим він грав у оркестрі Віденської консерваторії і навіть невдало пройшов прослуховування у Віденську філармонію. Концерт для скрипки — його спосіб прожити цю нездійснену долю. Його характерний звук — темний і стриманий — не вписувався б легко в екстравертну особистість більшості скрипкових концертів XIX століття. Музичний оглядач Френсіс Тові назвав фінал «полонезом для білих ведмедів» — ів цьому жарті більше правди, ніж здається: щось масивне, невідворотне, що рухається з вайлуватою грацією. Маргарита Почебут зіграє цей концерт — холодний, серйозний, по-справжньому північний.

Друга симфонія Брамса виглядає спокійною — і це оманлива видимість. Брамс написав її влітку 1877 року в австрійському містечку на березі Вертерського озера, і сам пояснював у листі: «Мушу зізнатися, що я глибоко меланхолійна людина, що чорні крила постійно майорять над нами, і в моїй творчості — можливо, не цілком випадково — ця симфонія йде за невеликим есе про велике “Чому?”». Симфонія відкривається спокійно: духові та струнні виводять мелодію, що виростає з трьох нот у басах і віолончелей — тематичного зерна всього твору. Ці три ноти повертатимуться знову і знову — слухач може їх не впізнавати, але відчуватиме: щось тримає цю музику зсередини, як кістяк тримає тіло. У фіналі Брамс тримає тромбони в резерві аж до репризи — і лише там вони з’являються у світлі, разом з усім оркестром проголошуючи тріумфальну тему. Це один із тих моментів, коли оркестр раптом розкривається на повну — і зал це відчуває як фізичний удар тепла.