Tête-à-tête. Французькі акварелі

Програма

• Франсіс Пуленк. Соната
• Жермен Тайфер. «Image»
• Луї Дюрей. «Carillons», «Neige»
• Клод Дебюссі. «Шість античних епіграфів» (Six Épigraphes antiques)
• Каміль Сен-Санс. «Danse macabre»
• Мель Боніс. «Berceuse»
• Жорж Бізе. «Дитячі ігри» (Jeux d’enfants), op. 22
• Моріс Равель. «La Valse»

Виконавці

• Ксенія Мардян, фортепіано
• Лорріс Севонкян, фортепіано

Концертна програма зводить за одним роялем твори, які знають усі, а також ті, що зникли з афіш майже на століття.  Це історія про те, як за кілька десятиліть змінилася сама французька музика. Її початок ще цілком романтичний. У 1871 році Жорж Бізе пише «Дитячі ігри» у той самий час, коли працює над «Кармен», і в цих дванадцяти мініатюрах для фортепіано в чотири руки чути композитора з тією ж мелодичною щедрістю, але замість оперної сцени звернутою вже до дитячої кімнати. Каміль Сен-Санс у «Danse macabre» своїм романтичним розмахом виявляється значно ближчим до Ліста, аніж до чогось нового й переламного. А потім приходить Дебюссі, Перша світова війна, і після неї молоді композитори, яких охрестили «Французькою шісткою», починають писати так, ніби Дебюссі й не було: коротко, іронічно, з вуличними мелодіями та джазовими ритмами, з відвертою неприязню до будь-якої туманності. Ксенія Мардян каже про це просто: у цій програмі «бачиш відбиток історії на музичних творах».

Дюрей і Тайфер стали відкриттям і для самих виконавців. Обидва належали до «шістки», але лишилися в її тіні. Луї Дюрей вийшов з групи першим і на десятиліття пішов у політику. Жермен Тайфер, єдина жінка серед шістьох, усе життя писала музику, яку видавали неохоче, а грали ще рідше. Їхні твори мало знають навіть у Швейцарії та Франції, каже піаністка, і лише тепер ця музика повертається у видання й на сцену. Мель Боніс, яка звучить у другій частині програми, взагалі не належала до жодної групи. Вона підписувала свої твори скороченим «Мель», щоб видавці не здогадалися, що автор жінка. Її «Колискова» тепер звучить як тиха відповідь усім, хто колись не хотів її чути.

Перша частина програми приводить до «Шести античних епіграфів» Дебюссі, написаних 1914 року. Це єдиний твір, який композитор того року довів до кінця. Проте сама музика значно старша. Дебюссі взяв її з того, що колись писав до «Пісень Білітіс» П’єра Луї, еротичних віршів, стилізованих під давньогрецьку лірику, і які тоді читали під акомпанемент двох флейт і двох арф. Через п’ятнадцять років він переклав це для фортепіано в чотири руки, і від сценічної музики лишилися шість мініатюр із заголовками, що звучать як рядки з античної антології: «Щоб прикликати Пана, бога літнього вітру», «Для безіменної гробниці», «Для танцівниці з кроталами», «Щоб подякувати ранковому дощу». Після такої тиші «Danse macabre» Сен-Санса, де немов повсталі опівночі скелети танцюють під скрипку, вривається з усією гучністю, на яку здатен рояль у чотири руки.

Друге відділення світліше й грайливіше. Після «Колискової» Боніс приходять «Дитячі ігри» Бізе. Тут кожна з дванадцяти п’єс присвячена одній дитячій забаві: гойдалка, дзиґа, лялька, дерев’яні конячки, мильні бульбашки, жмурки, чехарда, бал. Бізе писав їх саме для фортепіано в чотири руки, тож дует грає оригінал, а не перекладення з оркестрової сюїти, яку композитор зробив пізніше. А завершує вечір «La Valse» Равеля. Композитор писав його після війни, і від віденського вальсу в ньому лишилася тільки форма. Музика поволі розкручується з темряви, набирає блиску, тьмяніє і зривається у прірву.

Ксенія Мардян і Лорріс Севонкян грають разом із 2019 року. Вона львів’янка, яка з 2014-го живе у Швейцарії. Він народився в Парижі й шість років навчався у Монік Дешоссе, однієї з найважливіших французьких піаністок-педагогів свого покоління.