Маяк

Виконавці:

• Софі Гайнріх, скрипка (Німеччина)
• Симфонічний оркестр «INSO-Lviv»
• Пол Манн, диригент (Велика Британія)

 

Програма:

• Людвіг ван Бетховен. Концерт для скрипки з оркестром ре мажор, тв. 61 (1806)
• Ян Сібеліус. Симфонія № 4 ля мінор, тв. 63 (1911)

«Справжній політ духу — як і справжній політ тіла, — не знає кордонів та перешкод». Річард Бах «Чайка Джонатан Лівінгстон»

Джонатан летить не туди, де безпечно, а туди, де є сенс. Він обирає рух у невідоме. Цей мотив знаходить відображення в образі маяка — орієнтира, що допомагає не загубити напрямок серед бурі. Вечір закриття сезону оркестру розповідає про те, що підтримує людину в часи турбулентності, формує внутрішню стійкість і дає сміливість залишатися вірною своїм прагненням та ідеалам. Як маяк, він не здатен зупинити бурю чи усунути небезпеку, але допомагає тримати курс навіть тоді, коли обрій зникає з поля зору.

Четверта симфонія Яна Сібеліуса — одна з найглибших і найзагадковіших симфоній ХХ століття. Важливим поштовхом до створення твору стала подорож до Колі — скелястих карельських висот, які вважаються одним із символів Фінляндії. Сібеліус згадував про «зітхання вітру та ревіння бурі», і саме там виник задум музики, де природа стає відображенням внутрішнього стану людини. Після прем’єри в Гельсінкі 1911 року зал був спантеличений: оплески виявилися стриманими, а критики не знали, як реагувати на цей твір. Сьогодні ж Четверту симфонію вважають однією з вершин творчості композитора та одним із найсміливіших симфонічних висловлювань минулого століття. Її фінал не веде до перемоги чи просвітлення, залишаючи простір для запитань, для чесної зустрічі людини із собою. Саме в цій відкритості й полягає його сила.

Скрипковий концерт Людвіга ван Бетховена побудований як тонкий діалог соліста та оркестру. Прем’єра відбулася 23 грудня 1806 року у Відні. Публіка не оцінила новинку, і після невдалого першого виконання концерт надовго зник зі сцени. Лише через понад сорок років твір отримав друге життя завдяки дванадцятирічному скрипалю Йозефу Йоахіму, який виконав його під керівництвом Фелікса Мендельсона в Лондоні. Відтоді концерт став одним із найулюбленіших у світі. Якщо Четверта симфонія Сібеліуса проводить крізь бурю невизначеності, то Скрипковий концерт Бетховена відкриває простір довіри та внутрішньої свободи. У ньому немає драматичних конфліктів, натомість є відчуття світла, рівноваги й гармонії людини зі світом. Завершення вечора «Маяк» — це мить, коли після вітру й хвиль на обрії з’являється тепле світло. Музика Бетховена огортає спокоєм, ніби морський бриз наприкінці дня, і наповнює відчуттям сонця, що ще довго залишається на шкірі. Вона нагадує: справжній орієнтир не завжди вказує шлях назовні, іноді він запалюється всередині нас.