Бетховен, Брамс

Виконавці:

• Марко Комонько, скрипка
• Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії
• Джон Мун, диригент (США)

 

Програма:

• Людвіг ван Бетховен. Симфонія № 5
• Йоганнес Брамс. Концерт для скрипки з оркестром ре мажор
• Ріджио. Nocturnalia

 

 

ТОП-Talent – це проєкт про співпрацю із солістами, які попри свій юний вік, досягли надзвичайно високої виконавської майстерності, вражають своєю яскравістю і є одними з найкращих за своїми навичками, технікою гри та музичним виконанням, вони виступають не лише на українських сценах, а і на міжнародних. Співпраця із симфонічним оркестром буде хорошим досвідом, а також продемонструє обдарованість українського покоління молодих солістів.

Воркшоп куруватиме головний диригент оркестру Теодор Кухар. Упродовж усього часу репетицій слухачі мають змогу відвідувати їх: з 16 по 19 червня.

Цього вечора прозвучить Брамс в бетховенських шатах, власне сам Бетховен із симфонією, яку знає кожен, а також нічна музика — Nocturnalia — композитора Ріджио. 

Коли Брамс писав скрипковий концерт, його моделлю був безперечно Бетховен, а не Паґаніні. Це добре чути у довгій ліричній першій частині в повній класичній сонатній формі. Віртуоз тих часів Йозеф Йоахім, для якого концерт був написаний, став першим важливим музикантом, якого Брамс зустрів, коли залишив Гамбург у віці 20 років. Майже одноліток Йоахім був уже міжнародною зіркою, і двоє зав’язали міцну дружбу, яка тривала понад 40 років. 

Пишучи концерт для Йоахіма через 25 років після їхньої першої зустрічі, Брамс тісно працював із ним над сольною партією. Інший великий музикант, іспанський віртуоз Сарасате вважав, що в концерті немає мелодій, і казав: «Хіба я стоятиму там зі скрипкою в руках, поки гобой грає єдину мелодію в усьому творі?» 

Концерт уперше виконав у Лейпцигу на Новий рік 1879 року сам Йоахім, який також написав каденцію, що її досі грають багато скрипалів. Фінал — данина угорському походженню Йоахіма, хоч Йоахім ніколи не повертався до Угорщини. 

П’ята симфонія Бетховена — твір, який знає кожен, і саме тому його так легко не почути. Чотири ноти на початку — не привітання, а виклик. Цей мотив був справжньою одержимістю Бетховена: він пронизує всю симфонію — іноді відкрито на поверхні, іноді прихований глибоко в тканині, де його майже не чути, але відчуваєш, що він там є. Напруга накопичується повільно і невідворотно — аж до переходу між третьою і четвертою частинами, де наполегливі удари литавр у темряві породжують величезне очікування, і тоді фінал вибухає сліпучим світлом. Це один із тих моментів у концертній залі, які неможливо забути.

 

ЖИВИЙ ЗВУК