Summer International Conducting Academy Alumni

Виконавці:

• Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії
• Раян Андерсон, диригент

Програма: 

• Вольфганг Амадей Моцарт. Симфонія № 25 соль мінор, K. 183

• Раян Андерсон. «Lament for String Symphony»

• Едвард Елгар. Серенада для струнного оркестру мі мінор, тв. 20

• Раян Андерсон.«Threnody for the Fallen Heroes»

Раян Андерсон народився в Америці й називає себе українським диригентом. Цього вечора він постане перед львівським оркестром і як диригент, і як композитор. Крім того, два з чотирьох творів у програмі написав він сам.

Андерсон — випускник академії, яка щоліта збирає у філармонії молодих диригентів; серед його менторів у Львові був Теодор Кухар. Він Пише мінімалістичну музику, яку сам називає гіперреалістичною, вводить у партитури немузичні предмети з матеріального світу і шукає той звук, що виникає в стінах храму.

Відкриває вечір Двадцять п’ята симфонія Моцарта — Зальцбург, осінь 1773-го, авторові всього сімнадцять років. Перша його симфонія, що міцно закріпилася в сучасному репертуарі, і перша з двох у соль мінорі; другою буде знаменита Сорокова. Романтики любили її за лють. Різка, стисла музика з нещадними синкопами, промовистими паузами. Твір починається театрально — падінням на зменшену септиму, ніби піднімається завіса перед оперною сценою бурі. Моцарт уважно вивчав Гайдна, і соль-мінорна Тридцять дев’ята, найімовірніше, стала моделлю — зокрема чотирма валторнами замість звичних двох. 

Далі у програмі — «Lament for String Symphony» Андерсона.

Серенада для струнного оркестру мі мінор Елгара написана 1892 року, коли композитор ще не був композитором у професійному сенсі: заробляв роботою з різними ансамблями і писав для них. 

Рукописне перекладення для фортепіано в чотири руки містить присвяту дружині Еліс на третю річницю їхнього шлюбу. Три частини, де коротка третя тематично повертається до першої й замикає форму в коло. Позначка першої частини — Allegro piacevole, приємно, затишно — стримує неспокійну мелодію, що розгортається на початку; за нею йде тема, повна туги, і все стікає назад до спогаду про початок. Центральний Larghetto передбачає інтимний світ пізніших «Енігма-варіацій»: водночас спокійний і чуттєвий, з динамікою від величного крещендо до pianissimo. Фінальний Allegretto — меланхолійні згадки про те, що вже прозвучало.

Завершує програму «Threnody for the Fallen Heroes» — тренос, плач за полеглими.