CS
UA
EN
O akci
Виконавці:
- Денис Литвиненко, віолончель
- Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії
- Джакомо Мутільї, диригент
- Катерина Ніколенко, диригентка
- Анастасія Галізова, диригентка
- Єлизавета Огороднійчук, диригентка
- Гліб Фаренюк, диригент
Програма:
- Людвіг ван Бетховен. Симфонія №5, тв. 67
- Йоганнес Брамс. Симфонія №2, тв. 73
- Фелікс Мендельсон. Увертюра «Рюї Блаз», тв. 95
- Євген Станкович. Концерт для віолончелі з оркестром №2
Оркестр звучить по-різному залежно від того, хто перед ним стоїть. Це звучить банально, поки не почуєш на власні вуха. Здавалося б, той самий склад, той самий зал, а через десять хвилин зовсім інший звук. Цього вечора нагода буде: п’ятеро диригентів по черзі виходять до Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії.
Джакомо Мутільї, Катерина Ніколенко, Анастасія Галізова, Єлизавета Огороднійчук, Гліб Фаренюк — учасники всеукраїнського майстеркласу для симфонічних диригентів, який Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика вже вчетверте проводить разом зі Студентським науково-творчим товариством «Octopus». Співпраця державної інституції зі студентами музичних вишів України — перший крок до освітньої платформи, якої в країні досі бракує: місця, де диригент здобуває не теорію, а практику з живим оркестром.
Ментор майстеркласу — Теодор Кухар. Тиждень роботи над відчуттям балансу звуку, мануальною технікою, психологією впливу диригента на оркестр, а також умінням надихнути оркестрантів творити музику.
Програму вечора складається з чотирьох творів.
Увертюра «Рюї Блаз» Мендельсона — сім хвилин, за які немає де сховатися. Історія її написання варта окремої згадки. Березень 1839 року, Лейпциг: композитора просять зробити увертюру й пісню до постановки п’єси Віктора Гюґо. П’єсу Мендельсон назвав огидною і погодився тільки на пісню. Але коли йому натякнули, що увертюру за такий короткий час він однаково не встигне, — образився і написав її за три дні. Вийшло блискуче й бездоганно, хоч безтурботна енергія більшої частини твору дивно не пасує до похмурого сюжету.
Концерт для віолончелі № 2 Євген Станкович завершив у квітні 2016-го, після майже піввікової перерви в жанрі. Назви частин — «Музика для Марточки», «Постлюдія», «Монолог діда» — говорять самі за себе.
П’ята симфонія Бетховена — той рідкісний випадок, коли всі в залі знають музику напам’ять. Мотив з чотирьох нот Бетховен проводить крізь усю партитуру — то відкрито, то захований так глибоко, що радше відчувається, ніж чується. І перехід від скерцо до фіналу: удари литавр у темряві, напруга, яка тримається на межі, і вибух світла, коли вступає весь оркестр.
Друга симфонія Брамса виглядає найспокійнішою в програмі — і це оманливо. Написана влітку 1877-го на березі Вертерського озера; тоді ж Брамс писав у листі: «Мушу зізнатися, що я глибоко меланхолійна людина, що чорні крила постійно майорять над нами». Симфонія починається тихо — роги, духові, потім струнні виводять мелодію, що виростає з трьох нот у басах. У фіналі тромбони мовчать аж до репризи, і коли нарешті вступають, зал це чує і відчуває це фізично.
