O akci
Виконавці:
- Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії
- Раян Андерсон, диригент
Програма:
Вольфганг Амадей Моцарт. Симфонія № 25 соль мінор, K. 183
Раян Андерсон. «Lament for String Symphony»
Едвард Елгар. Серенада для струнного оркестру мі мінор, тв. 20
Раян Андерсон.«Threnody for the Fallen Heroes»
Раян Андерсон народився в Америці й називає себе українським диригентом. Цього вечора він постане перед львівським оркестром і як диригент, і як композитор. Крім того, два з чотирьох творів у програмі написав він сам.
Андерсон — випускник академії, яка щоліта збирає у філармонії молодих диригентів; серед його менторів у Львові був Теодор Кухар. Він Пише мінімалістичну музику, яку сам називає гіперреалістичною, вводить у партитури немузичні предмети з матеріального світу і шукає той звук, що виникає в стінах храму.
Відкриває вечір Двадцять п’ята симфонія Моцарта — Зальцбург, осінь 1773-го, авторові всього сімнадцять років. Перша його симфонія, що міцно закріпилася в сучасному репертуарі, і перша з двох у соль мінорі; другою буде знаменита Сорокова. Романтики любили її за лють. Різка, стисла музика з нещадними синкопами, промовистими паузами. Твір починається театрально — падінням на зменшену септиму, ніби піднімається завіса перед оперною сценою бурі. Моцарт уважно вивчав Гайдна, і соль-мінорна Тридцять дев’ята, найімовірніше, стала моделлю — зокрема чотирма валторнами замість звичних двох.
Далі у програмі — «Lament for String Symphony» Андерсона.
Серенада для струнного оркестру мі мінор Елгара написана 1892 року, коли композитор ще не був композитором у професійному сенсі: заробляв роботою з різними ансамблями і писав для них.
Рукописне перекладення для фортепіано в чотири руки містить присвяту дружині Еліс на третю річницю їхнього шлюбу. Три частини, де коротка третя тематично повертається до першої й замикає форму в коло. Позначка першої частини — Allegro piacevole, приємно, затишно — стримує неспокійну мелодію, що розгортається на початку; за нею йде тема, повна туги, і все стікає назад до спогаду про початок. Центральний Larghetto передбачає інтимний світ пізніших «Енігма-варіацій»: водночас спокійний і чуттєвий, з динамікою від величного крещендо до pianissimo. Фінальний Allegretto — меланхолійні згадки про те, що вже прозвучало.
Завершує програму «Threnody for the Fallen Heroes» — тренос, плач за полеглими.